УкраїнськаРусский
Коротка історія Пилипця PDF Друк e-mail

Пилипець вперше згадується в письмових джерелах в 1463 році, але тоді він мав назву Верпелепець.

Основним заняттям жителів у давнину було тваринництво, побічним – землеробство. Вони вирубували ліси й чагарники, спалювали їх і на цих місцях садили городину, сіяли овес. Такий спосіб обробітку й удобрювання ґрунту пилипчани застосовували до недавніх часів. Мешканці Пилипця в епоху середньовіччя жили в низеньких хатинках з нетесаних смерек, без димарів, з віконцями, «заскленими» тваринним міхуром. Вогонь розкладали на глиняній долівці між камінням, а для диму залишали отвір в середині даху. Нерідко разом з сім’єю селянина в хаті перебувала худоба.
В XV-XVIII століттях Пилипець був не окремим селом, а присілком південнішого села Ізки, розміщеного вздовж річки Репинки. Документи XVIII століття називають його Ізки-Пилипець. Тобто Пилипець майже на півтора століття старший. Як же він став присілком? Та ще й в XV столітті ..? Територія, на якій знаходився присілок, належала в XV столітті феодалам Урмезеям, а з 1467 року – Довгаям (в той рік Довгаї купують чисельні земельні володіння в Закарпатті, в тому числі в нинішньому Міжгірському районі). У середині XVII століття Ізки з присілками уже були власністю Жігмонта Ліпчая. Перші відомості про феодальні повинності, свідчать, що селяни Пилипця платили від цілого наділу (лана) по 6 флоринів і 1 шкурки куниці на рік та виконували панщині роботи.

В описі повинностей того часу, що склав Жигмонт Ліпчай є така цікава фраза: «З підданих, що зобов’язані платити оброк, коли з божої ласки збагатіють, вільно буде мені брати більше дані, але якщо збідніють, то доведеться приписати їм менше».

Але крім повинностей й податків, що накладали на місцевих жителів місцеві володарі, потерпали вони також і через чисельні міждержавні суперечки. Закарпаття пережило хвилі татарських набігів, угорсько-польське протистояння середини XVII століття і врешті решт захоплення цих земель Габсбургами. Крім цього були чисельні епідемії, неврожаї та стихійні лиха.

Але, якби там не було життя в Пилипці продовжувалося.
Після придушення австрійською короною повстання Ференца ІІ Ракоці (1703 – 1711 роки) Пилипець стає власністю магнатів Телекіїв.
Про подальші два століття історії села відомостей дуже мало – панування Габсбургів, панщина на місцевих феодалів і духовенство, відміна панщини у володіннях Австро-Угорщини й т.п.
Ну а вже в другій половині ХІХ століття за даними істориків життя в цій частині Закарпаття пожвавлюється. В 1872 році починає споруджуватись залізнична колія, що з’єднала Львів та Мукачево, споруджуються чисельні приватні лісопильні. Але та частина пилипчан що не мала роботи на промислових підприємствах змушена була або далі тягти важку селянську лямку або виїжджати в еміграцію за океан.

Після Першої світової війни значна частина Закарпаття опиняється у складі новоствореної Чехословаччини, але периферійне розміщення цих земель відносно Праги ніби законсервувало хід історії в Пилипці. Ну а вже за радянських часів Пилипець стає одним з найбільших сіл Міжгірського району.

Що стосується життя села за період незалежної України, то тут перш за все потрібно відзначити, що цей період відзначився будівництвом в селі декількох гірськолижних трас.
Перетворили Пилипець на один з центрів зимового відпочинку в Україні, причому досить комфортний центр. Схили вкатуються ретраком, будуються досить пристойні готелі, бази та ресторани, розвивається краєзнавчий туризм.

До речі, про краєзнавство. Точніше про пам’ятки архітектури.
В центрі Пилипця, поруч з містком через потічок Репинка, дуже добре збереглася дерев’яна церква Різдва Богородиці з дзвіницею.
Хоча довідники подають дату її побудови як 1762 чи 1780 рік, але достовірного підтвердження ця дата не має. Єдине це те, що спеціалісти одностайно сходяться на тому, що вона була побудована в другій половині XVIII століття. Була перебудована в 1841, а на початку ХХІ століття, завдяки допомозі колишнього голови ЦВК М.Рябця (уродженця с.Пилипець), була відреставрована.
Цитата з путівника по Закарпаттю «Чим цікава Срібна Земля?»:
«Церква виглядає монументально. Форми споруди суворі та величні. Додають декоративності барокові форми, баня, ліхтар з главкою, розкинуті карнизи, вишукана аркада нижніх голосниць та ганок із профільованими стовпчиками.»

Поруч з церквою збереглася двохярусна дзвіниця. Дата її побудови також суперечлива. Чи то 1758 рік, чи то все той же 1780.

Ну а в музеї народної архітектури Пирогово, що на околицях Києва, збереглася, ще одна архітектурна пам’ятка закарпатського села Пилипець. Це водяний млин кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Запрошуємо у Пилипець!